Комерціалізація Бандери
Загалом, цей допис задумувався як рецензія на нову книгу про Степана Бандеру. Не про «Страсті за Бандерою», яка стоїть на моїй книжковій полиці і ще чекає на прочитання. Про книгу із серії «Военные тайны ХХ века» російського автора Олега Смислова «Степан Бандера и борьба ОУН» (Москва: Вече, 2011. — 320 с.; наклад — 4 тис. примірників).
Але, перегорнувши останню сторінку цієї книги, я зрозумів, що інакше ніж «енциклопедією помилок і суб'єктивізму» назвати її не можу. Можливо, я надто упереджений, але рецензувати нічого. Видання нагадує нашвидкоруч зліплену компіляцію. Коли «горіли» останні строки здачі до макетування, допоки в України йдуть судові процеси щодо (не)правомірності надання Провіднику ОУН звання Героя України.
Не хочеться говорити про певну, а інколи і кричущу, тенденційність у підборі літератури і джерел. Також про їх (не)відповідність темі. Чесно кажучи, про неї взагалі говорити не хочеться. Звичайно, пан мав час і натхнення, тому й читав. А від сторінки так 50-ї вже й знав наперед про що і ЯК йтиме мова.
Зупинюся лише на кількох моментах. Так для загального розуміння вартості купівлі сього опусу, або ж навпаки — ігнорування.
У ілюстративних кладках розміщенні фотографії, що пов'язані із життям С. Бандери. Є там, звичайно, і фотографії виконавця атентату на Провідника ОУН Сташинського, якого автор вперто підписує як «Сушинський». Легку посмішку викликав такий підпис під фотографією документу, що посвідчує особу, де чітким каліграфічним почерком написано «Сташинський». Під фото підпис — «Сушинський». Певно, книга таки мала «редактора» і була «вичитана».
Список джерел і літератури «масштабний» — 104 одиниці. Щоправда, 40 з них — посилання на інтернет-матеріали, без зазначення адреси… Із цих сорока — 17 посилань на Вікіпедію. При при всій повазі до цієї енциклопедії, слабо уявляю її як джерело для написання наукової праці. Міститься тут і посилання на широко розрекламовану лівими силами критику «Звіту» робочої групи істориків при Урядовій комісії, яка працювала над вивченням історії ОУН і УПА, авторства канадського політолога В. Поліщука. «Наукові» роботи Поліщука мене особисто аж ніяк не переконують. Про це свого часу я писав і на ukrnationalism.org.ua. Звичайно, можу бути тенденційним, але ж. Так, і посилання на «Звіт», або колективну монографію робочої групи істориків просто нема.
І те, заради чого взагалі читалася ця книга. Враховуючи, що О. Смислов у передмові наполягав на тому, що біографію Бандери неможливо висвітлити без аналізу історії діяльності ОУН і УПА, автор цього допису чекав аналізу феномену Похідних груп ОУН на Наддніпрянській Україні. Марно. Смислов лише на с.124 згадав про Київську похідну групу ОУН, яка підпорядковувалася ПУН на чолі із А. Мельником. І то одним абзацом. Шкода, що ця діяльність українських націоналістів залишилася для нього непомітною. І дивно, враховуючи що у списку літератури згадується книга Дж. Армстронга «Український націоналізм», в якій похідним групам приділена значна увага.
І наостанок. Російські видавництва комерціалізують Бандеру. Такого, яким вони його бачать. «Ярого врага России», — як сказано в анотації до книги Смислова. Далеко не науково, але масивно, зважаючи на заявлені наклади подібних книг. У той самий час, за словами В. В'ятровича, до сих пір немає наукової біографії Бандери. Зокрема, і в першу чергу, в Україні. Постає питання — невже нікому? І невже не знайдуться добродії, готові таку книгу профінансувати? Риторично? Неактуально? Можливо. Але допоки буде риторично і неактуально, сусіди нам розповідатимуть нашу історію. А ми сльозитися, що «реве та стогне».
Але, перегорнувши останню сторінку цієї книги, я зрозумів, що інакше ніж «енциклопедією помилок і суб'єктивізму» назвати її не можу. Можливо, я надто упереджений, але рецензувати нічого. Видання нагадує нашвидкоруч зліплену компіляцію. Коли «горіли» останні строки здачі до макетування, допоки в України йдуть судові процеси щодо (не)правомірності надання Провіднику ОУН звання Героя України.
Не хочеться говорити про певну, а інколи і кричущу, тенденційність у підборі літератури і джерел. Також про їх (не)відповідність темі. Чесно кажучи, про неї взагалі говорити не хочеться. Звичайно, пан мав час і натхнення, тому й читав. А від сторінки так 50-ї вже й знав наперед про що і ЯК йтиме мова.
Зупинюся лише на кількох моментах. Так для загального розуміння вартості купівлі сього опусу, або ж навпаки — ігнорування.
У ілюстративних кладках розміщенні фотографії, що пов'язані із життям С. Бандери. Є там, звичайно, і фотографії виконавця атентату на Провідника ОУН Сташинського, якого автор вперто підписує як «Сушинський». Легку посмішку викликав такий підпис під фотографією документу, що посвідчує особу, де чітким каліграфічним почерком написано «Сташинський». Під фото підпис — «Сушинський». Певно, книга таки мала «редактора» і була «вичитана».
Список джерел і літератури «масштабний» — 104 одиниці. Щоправда, 40 з них — посилання на інтернет-матеріали, без зазначення адреси… Із цих сорока — 17 посилань на Вікіпедію. При при всій повазі до цієї енциклопедії, слабо уявляю її як джерело для написання наукової праці. Міститься тут і посилання на широко розрекламовану лівими силами критику «Звіту» робочої групи істориків при Урядовій комісії, яка працювала над вивченням історії ОУН і УПА, авторства канадського політолога В. Поліщука. «Наукові» роботи Поліщука мене особисто аж ніяк не переконують. Про це свого часу я писав і на ukrnationalism.org.ua. Звичайно, можу бути тенденційним, але ж. Так, і посилання на «Звіт», або колективну монографію робочої групи істориків просто нема.
І те, заради чого взагалі читалася ця книга. Враховуючи, що О. Смислов у передмові наполягав на тому, що біографію Бандери неможливо висвітлити без аналізу історії діяльності ОУН і УПА, автор цього допису чекав аналізу феномену Похідних груп ОУН на Наддніпрянській Україні. Марно. Смислов лише на с.124 згадав про Київську похідну групу ОУН, яка підпорядковувалася ПУН на чолі із А. Мельником. І то одним абзацом. Шкода, що ця діяльність українських націоналістів залишилася для нього непомітною. І дивно, враховуючи що у списку літератури згадується книга Дж. Армстронга «Український націоналізм», в якій похідним групам приділена значна увага.
І наостанок. Російські видавництва комерціалізують Бандеру. Такого, яким вони його бачать. «Ярого врага России», — як сказано в анотації до книги Смислова. Далеко не науково, але масивно, зважаючи на заявлені наклади подібних книг. У той самий час, за словами В. В'ятровича, до сих пір немає наукової біографії Бандери. Зокрема, і в першу чергу, в Україні. Постає питання — невже нікому? І невже не знайдуться добродії, готові таку книгу профінансувати? Риторично? Неактуально? Можливо. Але допоки буде риторично і неактуально, сусіди нам розповідатимуть нашу історію. А ми сльозитися, що «реве та стогне».
1 коментар