Концептуальне словоблуддя
Наприкінці 2010 року із великою радістю прочитав на одному з сайтів, що вийшла друком книга «Стасті за Бандерою», де зібрані дописи авторів із різних країн. За першої з можливості придбав. Тут моя величезна подяка львівянам, що оперативно запропонували її в інтернет-книгарні. Мене не цікавив ажіотаж навколо постаті Провідника ОУН, але дуже цікаво було почитати думки закордонних дослідників щодо Бандери зокрема та українського націоналістичного руху загалом. Той, хто стикався з написанням дисертацій, особливо на історичну тематику, чудово зрозуміє мій інтерес до іноземної історіографії.
Позитивне: книгу прочитав на одному подиху, побивши свій особистий рекорд читання нових книг, оскільки через завантаженість на роботі читати можу лише у транспорті, або під час перекурів. В цьому ховається і певний присмак негативного — тексти малонаукові. Або взагалі до наукової дискусії мають дуже опосередковане відношення і нагадують балаканину в тій самій курилці.
Що я дізнався із цієї книги про самого Степана Бандеру? Абсолютно нічого. Зеро. Зате вдосталь рефлексій щодо вшанування його пам'яті на Галичині і несприйняття на Наддніпрянщині. Але це ще квіточки. Далі — цікавіше.
Далі ми отримуємо статтю Дейвіда Марплза із доволі «спокійною» назвою «Степан Бандера: Герой України», основна ідея якої — ОУН = фашизм. Там, де фашизм, там і антисемітизм. Там де антисемітизм, там і співучасть у Голокості. І т.д. і т.п. Відповіді на цю статтю зі сторони прибічників Бандери нудні і нагадують відвічне «сам дурень». Тімоті Снайдер більш відвертий з самого початку «Фашистський герой у демократичному Києві», за ним і Пер Андерс Рудлінг «Ющенків фашист: культ Бандери в Україні та Канаді». Звичайно ж не обійшлося без Івана-Павла Химки. Доволі невеселу картину вимальовують ці дослідники, щоправда наукового аналізу і залучених джерел для поважних висновків малувато. Зате емоції «зашкалюють».
Найбільш зважений матеріал авторства Олександра Мотиля, із думками якого важко не погодитися. Переповідати не буду. Краще це прочитати.
Під час презентації цієї книги у Львові один з авторів, Володимир В'ятрович, дещо критично оцінюючи видання зауважив, що є нагальна потреба у науковій біографії Бандери. Повністю із ним погоджуюсь. І, дивлячись на стиль історіописання іноземних дослідників, сподіваюся, що це буде український автор. Бажано, щоб без політичної заангажованості. Щоб без чорно-білого подання. Без героїзації та шельмування.
Наостанок. В черговий раз переконався, що виокремлення у дослідженнях в розділі історіографія підгрупи «закордонні автори і їх погляд на проблему» є доцільним. Але тут має бути дійсно критичний аналіз. Без преклоніння. Або навіть — без поклоніння, що часто бачимо у вітчизняних авторів.
Позитивне: книгу прочитав на одному подиху, побивши свій особистий рекорд читання нових книг, оскільки через завантаженість на роботі читати можу лише у транспорті, або під час перекурів. В цьому ховається і певний присмак негативного — тексти малонаукові. Або взагалі до наукової дискусії мають дуже опосередковане відношення і нагадують балаканину в тій самій курилці.
Що я дізнався із цієї книги про самого Степана Бандеру? Абсолютно нічого. Зеро. Зате вдосталь рефлексій щодо вшанування його пам'яті на Галичині і несприйняття на Наддніпрянщині. Але це ще квіточки. Далі — цікавіше.
Далі ми отримуємо статтю Дейвіда Марплза із доволі «спокійною» назвою «Степан Бандера: Герой України», основна ідея якої — ОУН = фашизм. Там, де фашизм, там і антисемітизм. Там де антисемітизм, там і співучасть у Голокості. І т.д. і т.п. Відповіді на цю статтю зі сторони прибічників Бандери нудні і нагадують відвічне «сам дурень». Тімоті Снайдер більш відвертий з самого початку «Фашистський герой у демократичному Києві», за ним і Пер Андерс Рудлінг «Ющенків фашист: культ Бандери в Україні та Канаді». Звичайно ж не обійшлося без Івана-Павла Химки. Доволі невеселу картину вимальовують ці дослідники, щоправда наукового аналізу і залучених джерел для поважних висновків малувато. Зате емоції «зашкалюють».
Найбільш зважений матеріал авторства Олександра Мотиля, із думками якого важко не погодитися. Переповідати не буду. Краще це прочитати.
Під час презентації цієї книги у Львові один з авторів, Володимир В'ятрович, дещо критично оцінюючи видання зауважив, що є нагальна потреба у науковій біографії Бандери. Повністю із ним погоджуюсь. І, дивлячись на стиль історіописання іноземних дослідників, сподіваюся, що це буде український автор. Бажано, щоб без політичної заангажованості. Щоб без чорно-білого подання. Без героїзації та шельмування.
Наостанок. В черговий раз переконався, що виокремлення у дослідженнях в розділі історіографія підгрупи «закордонні автори і їх погляд на проблему» є доцільним. Але тут має бути дійсно критичний аналіз. Без преклоніння. Або навіть — без поклоніння, що часто бачимо у вітчизняних авторів.
3 коментарі