ОУН функціонувала в усіх українських регіонах?
[РЕЦ.]: КОВАЛЬЧУК В. ОУН В ЦЕНТРАЛЬНІЙ, ПІВДЕННІЙ ТА СХІДНІЙ УКРАЇНІ. 1941-1950-ті рр. – КИЇВ, 2001. – 80 С.
Теза про функціонування ОУН в усіх українських регіонах є альфою і омегою книги Володимира Ковальчука, що вийшла друком у серії «Друга світова. Український вимір». Як видно із назви, хронологічно охоплено період німецько-радянської війни та перше повоєнне десятиліття. Сама робота виконана за проблемно-хронологічним принципом. У першій частині розглянуто структуру ОУН в заявлених регіонах, у другій – форми й методи діяльності націоналістичного підпілля, третя ж частина присвячена ставленню до ОУН у повоєнні роки.
До беззаперечних плюсів дослідження можна віднести його джерельну базу, представлену в основній масі документами Галузевого державного архіву Служби безпеки України та її обласних управлінь. Саме це, на нашу думку, дало автору можливість виконати поставлені завдання і розкрити, зокрема, проблему діяльності ОУН на Наддніпрянщині у післявоєнний період.
Не викликає сумнівів, що книга В. Ковальчука знайде свого читача і певною мірою сприятиме заповненню «наддніпрянської лакуни» в дослідженні історії українського націоналістичного руху ХХ ст.
Тим часом, рецензоване дослідження має свої мінуси. Мова не йдеться про друкарські помилки, в цьому провина не автора, а редакторів. Наші зауваження стосуються фактологічних помилок та неточностей.
Перш за все, вважаємо за недоцільне використовувати абревіатури ОУН(б) та ОУН(м) для позначення двох новотворів на уламках єдиної Організації українських націоналістів, кожен з яких залишив собі стару назву. Приставки «б[андерівська]» та «м[ельниківська]» не мають за собою історичної тяглості, оскільки не є самоназвами. Організація, яку очолював А. Мельник продовжувала використовувати «стару» назву без змін, «розкольники» на чолі із С. Бандерою додали до ОУН прикметник «революційна». Творячи історію націоналістичного руху група А. Мельника користувалася абревіатурою ОУН, група С. Бандери – ОУН-р.
На с. 4 В. Ковальчук, із посиланням на статтю рецензента, подає інформацію, що похідні групи ОУН-р вирушили за Збруч ще перед початком німецько-радянської війни. Не зрозуміло, звідки автором було взято таку хронологію подій, оскільки в згаданій нашій публікації наголошено, що похідні групи вирушили на Наддніпрянщину після початку війни.
Відмітимо титанічну роботу автора зі складання таблиці «Структура підпілля ОУН(б) і ОУН (м) у Центральній, Південній та Східній Україні (1941-1943 рр.)» (с.7-9). Але сама таблиця, поруч із захопленням, викликає і значний подив. У ній відсутня будь-яка інформація про Запорізьку область. Станом на 1941 – весну 1942 рр. В. Ковальчук до структури Проводу ОУН-р Південноукраїнських земель відносить Дніпропетровський та Сталінський (Донецький) обласні проводи, які в свою чергу складалися з окружних та районних. Станом на червень 1942 – квітень 1943 рр. до них додані ще Ворошиловградський (Луганський), Одеський, Миколаївський та Кримський. Запоріжжя не фігурує ні у першому, ні у другому періоді діяльності Краєвого проводу ОУН-р.
На сьогоднішній день наявна і доступна література, в якій містяться згадки про діяльність ОУН в Запорізькій області. Першим про це писав Л. Шанковський у «Похідних групах ОУН» ще 1958 р. Із сучасних дослідників можна виокремити доробок А. Русначенка та В. Сергійчука й інших. У вільному доступі, завдяки «шанувальникам цієї справи», у мережі інтернет є наша книга про діяльність ОУН на території Запорізької області у 1940-50-х рр. Крім того, у списку джерел В. Ковальчуком заявлені матеріали із Архіву Управління СБУ в Запорізькій області. Саме там зберігається основний корпус документів щодо діяльності оунівців у Запорізькій області.
Існування Запорізького обласного проводу ОУН та Бердянського, Мелітопольський й Запорізького окружних та районних осередків цілком підтверджується матеріалами радянських органів державної безпеки. Враховуючи схильність останніх до гіперболізації та вислужництва, ці матеріали можуть викликати скепсис. Але наявність підпілля ОУН в Запорізькій області фіксували і німецькі спецслужби, чиї матеріали були опубліковані В. Косиком. Були у цьому впевнені і керівники українського націоналістичного руху. Зокрема, у поясненні М. Козака («Смока») до наказу про номінування і відзначення військових і цивільних працівників УПА-Південь та УПА-Північ (10.02.1946 р.) серед відзначених Срібним Хрестом Заслуги під №10 згаданий В. Пастушенко («Кальба») «від 1942 р. до 1943 р. обласним провідником Запоріжжя. В 1943 р. обл. пров. Полтавщини і Київщини».
Причини ігнорування Запорізької ОУН в загальній схемі націоналістичного підпілля нам не відомі. Але факт залишається фактом. Вважаємо, що основна теза дослідження, заявлена В. Ковальчуком, не розкрита, функціонування ОУН в усіх українських регіонах не підтверджено. Таким чином, Запорізька область незаслужено випадає із історії українського націоналістичного руху, перетворюючись взамін на «заповідник комунізму».
Чи не стане рецензована книга настольною у ініціаторів вшанування Й. Сталіна у Запоріжжі, як підтвердження, що тут «не было, нет и бать не могло»?
Теза про функціонування ОУН в усіх українських регіонах є альфою і омегою книги Володимира Ковальчука, що вийшла друком у серії «Друга світова. Український вимір». Як видно із назви, хронологічно охоплено період німецько-радянської війни та перше повоєнне десятиліття. Сама робота виконана за проблемно-хронологічним принципом. У першій частині розглянуто структуру ОУН в заявлених регіонах, у другій – форми й методи діяльності націоналістичного підпілля, третя ж частина присвячена ставленню до ОУН у повоєнні роки.
До беззаперечних плюсів дослідження можна віднести його джерельну базу, представлену в основній масі документами Галузевого державного архіву Служби безпеки України та її обласних управлінь. Саме це, на нашу думку, дало автору можливість виконати поставлені завдання і розкрити, зокрема, проблему діяльності ОУН на Наддніпрянщині у післявоєнний період.
Не викликає сумнівів, що книга В. Ковальчука знайде свого читача і певною мірою сприятиме заповненню «наддніпрянської лакуни» в дослідженні історії українського націоналістичного руху ХХ ст.
Тим часом, рецензоване дослідження має свої мінуси. Мова не йдеться про друкарські помилки, в цьому провина не автора, а редакторів. Наші зауваження стосуються фактологічних помилок та неточностей.
Перш за все, вважаємо за недоцільне використовувати абревіатури ОУН(б) та ОУН(м) для позначення двох новотворів на уламках єдиної Організації українських націоналістів, кожен з яких залишив собі стару назву. Приставки «б[андерівська]» та «м[ельниківська]» не мають за собою історичної тяглості, оскільки не є самоназвами. Організація, яку очолював А. Мельник продовжувала використовувати «стару» назву без змін, «розкольники» на чолі із С. Бандерою додали до ОУН прикметник «революційна». Творячи історію націоналістичного руху група А. Мельника користувалася абревіатурою ОУН, група С. Бандери – ОУН-р.
На с. 4 В. Ковальчук, із посиланням на статтю рецензента, подає інформацію, що похідні групи ОУН-р вирушили за Збруч ще перед початком німецько-радянської війни. Не зрозуміло, звідки автором було взято таку хронологію подій, оскільки в згаданій нашій публікації наголошено, що похідні групи вирушили на Наддніпрянщину після початку війни.
Відмітимо титанічну роботу автора зі складання таблиці «Структура підпілля ОУН(б) і ОУН (м) у Центральній, Південній та Східній Україні (1941-1943 рр.)» (с.7-9). Але сама таблиця, поруч із захопленням, викликає і значний подив. У ній відсутня будь-яка інформація про Запорізьку область. Станом на 1941 – весну 1942 рр. В. Ковальчук до структури Проводу ОУН-р Південноукраїнських земель відносить Дніпропетровський та Сталінський (Донецький) обласні проводи, які в свою чергу складалися з окружних та районних. Станом на червень 1942 – квітень 1943 рр. до них додані ще Ворошиловградський (Луганський), Одеський, Миколаївський та Кримський. Запоріжжя не фігурує ні у першому, ні у другому періоді діяльності Краєвого проводу ОУН-р.
На сьогоднішній день наявна і доступна література, в якій містяться згадки про діяльність ОУН в Запорізькій області. Першим про це писав Л. Шанковський у «Похідних групах ОУН» ще 1958 р. Із сучасних дослідників можна виокремити доробок А. Русначенка та В. Сергійчука й інших. У вільному доступі, завдяки «шанувальникам цієї справи», у мережі інтернет є наша книга про діяльність ОУН на території Запорізької області у 1940-50-х рр. Крім того, у списку джерел В. Ковальчуком заявлені матеріали із Архіву Управління СБУ в Запорізькій області. Саме там зберігається основний корпус документів щодо діяльності оунівців у Запорізькій області.
Існування Запорізького обласного проводу ОУН та Бердянського, Мелітопольський й Запорізького окружних та районних осередків цілком підтверджується матеріалами радянських органів державної безпеки. Враховуючи схильність останніх до гіперболізації та вислужництва, ці матеріали можуть викликати скепсис. Але наявність підпілля ОУН в Запорізькій області фіксували і німецькі спецслужби, чиї матеріали були опубліковані В. Косиком. Були у цьому впевнені і керівники українського націоналістичного руху. Зокрема, у поясненні М. Козака («Смока») до наказу про номінування і відзначення військових і цивільних працівників УПА-Південь та УПА-Північ (10.02.1946 р.) серед відзначених Срібним Хрестом Заслуги під №10 згаданий В. Пастушенко («Кальба») «від 1942 р. до 1943 р. обласним провідником Запоріжжя. В 1943 р. обл. пров. Полтавщини і Київщини».
Причини ігнорування Запорізької ОУН в загальній схемі націоналістичного підпілля нам не відомі. Але факт залишається фактом. Вважаємо, що основна теза дослідження, заявлена В. Ковальчуком, не розкрита, функціонування ОУН в усіх українських регіонах не підтверджено. Таким чином, Запорізька область незаслужено випадає із історії українського націоналістичного руху, перетворюючись взамін на «заповідник комунізму».
Чи не стане рецензована книга настольною у ініціаторів вшанування Й. Сталіна у Запоріжжі, як підтвердження, що тут «не было, нет и бать не могло»?
2 коментарі