Не зовсім погоджуюся. Діяльність підпілля ОУН на Наддніпрянщині значно виходило за рамки діяльності спецслужб. Тут мова йде про конкретну проблему конкретного видання — безпідставне ігнорування доволі дієвої оунівської мережі в Запорізькій області. При тому, що перші випадки створення осередків ОУН тут зафіксовані у 1940 році, а останні — із прив'язкою до першої половини 1950-х років.
Ага, а в Запоріжжі на околиці Ленінського району дуже-дуже занепадає старий єврейський цвинтар. Одновірцям до того справи немає… Принаймні на ідею привести його до ладу вони не відгукнулися. Тим часом могильні плити просто руйнуються під вливом природніх, навіть не людських факторів
буквально пару тижнів тому аналогічну тему піднімали у бесіді із колєгами по роботі під час обговорення поточної політичної ситуації :) мабуть-таки назріло-наболіло таке явище. Дайош легалізацію ексгібіціонізму! :)
це слово вперше зустрів у повісті отця Миколи Сарми-Соколовського, яка так і називається «Кушпила». у автора запитати неможливо, оскільки він покійний. але судячи із тексту, щось на зразок «мороку»
«Перспективи української революції» — непогана добірка націоналістичної публіцистики. Але далеко не відповідь на усі питання. І тим більш — «найнадійніше джерело».
Мій молодший син, йому скоро чотри роки, також дуже полюбляє різного роду іграшкову зброю. Не дуже мені подобається, коли він розігрує різні «бойові» сценки із відповідним «воїнським» лексиконом. Звідки те у нього? — Мультики. Ті, що показують по телебаченню і ті, що є на дисках.
А з іншого боку — я в дитинстві так само грався різною іграшковою зброєю, і нічого виріс гуманітарієм.
Проблема в іншому — в увазі до дітей і спілкуванні з ними.
Якщо у двох словах — невисвітлення «бандитизму» ОУН і УПА. За його логікою, правдивими роботами є лише ті, де оунівці «колаборанти, вбивці, зрадники» тощо. Мені особисто сподобалась характеристика двох моїх робіт. Якщо перша — «Діяльність ОУН на Східноукраїнських землях» — фальсифікована, бо не містить посилань на архіви (посилання на документи у опублікованих збірках він чомусь не врахував), то друга — «ОУН на Запоріжжі» — хоч і містить дуже багато посилань на докумети, все одно фальш, бо отримала Першу премію на конкурсі пам'яті Я. Стецька. Автор переконаний, що я обслуговую маргінальні націоналістичні групи. Такий собі, штатний пропагандист.
А з іншого боку — я в дитинстві так само грався різною іграшковою зброєю, і нічого виріс гуманітарієм.
Проблема в іншому — в увазі до дітей і спілкуванні з ними.